Намагання «переформатувати» специфіку і методику дизайн-освіти
Всупереч чинним нормативам Державних стандартів дизайн-освіти, сертифікованої концепції підготовки фахівців промислового дизайну в НТУ, вимог кваліфікаційної характеристики професії дизайнера, Микола Петрович категорично намагається запровадити «свою власну методику» підготовки дизайнерів, перекваліфікувати професійних дизайнерів на «дизайнерів-інженерів», «дизайнерів-механіків» чи «дизайнерів-технологів» тощо, на свій розсуд. Таких собі «дизайнерів широкого профілю»? Це абсурд. Навіть якщо це намагання здійснюється висококваліфікованим інженером, доктором технічних наук.
Таке втручання у класично сформовану і стверджену багаторічним світовим досвідом методику підготовки фахівців мистецтва дизайну, сприймається, по меншій мірі, як непрофесійне, дилетантське розуміння методики і методології в галузі мистецької дизайн-освіти. А по великому рахунку, зважаючи на отримані повноваження завідувача випускової кафедри фахівців дизайну, варто розцінювати таке втручання Миколи Петровича як свідоме, амбітне підпорядкування навчального процесу мистецької дизайн-освіти своїм меркантильним інтересам власного кар`єрного зростання, не зважаючи на свідоме чи несвідоме, але реальне руйнування професійно сформованої методики і методології класичної вищої школи мистецької дизайн-освіти.
У міжнародному професійному співтоваристві дизайнерів і дизайн-освіти, зокрема, методикою підготовки фахівців мистецтва дизайну, специфікою вимог кваліфікаційної характеристики професії дизайнера не передбачено на рівні першої стадії дизайнерського проектування виконувати повномасштабні розрахунки інженерного, технологічного характеру тощо. Такі розрахунки виконуються на другій стадії проектування, робочій стадії впровадження концептуальної дизайнерської пропозиції у промислове виробництво при творчій співпраці дизайнерів з багатьма кваліфікованими інженерами, технологами, механіками, економістами, екологами та іншими професіоналами конкретної галузі проектування промислових або побутових виробів чи транспортних засобів.
Не можливо підготувати одну особу, навіть досить обдаровану, за один нормативний термін навчання до професійної діяльності з високими кваліфікаційними якостями водночас у різних дефініціях (спеціалізаціях) мистецтва дизайну (дизайн середовища, промисловий дизайн, графічний дизайн), а тим більше додатково (паралельно) ще й у різних галузях інженерно-технічної діяльності. Та ще при скороченні граничних термінів навчання, порівняно з галузевими нормативами мистецької дизайн-освіти. Фахівець промислового дизайну проектує побутове обладнання, промислові вироби і транспортні засоби різного призначення й складності, як нові промислові зразки, так і дизайнерське удосконалення існуючих промислових виробів, розглядаючи в першу чергу ряд задач естетичного, ергономічного й екологічного спрямування при належному концептуальному вирішенні конструктивних, технологічних,економічних питань тощо, згідно з вимогами кваліфікаційної характеристики професії дизайнера.
Претензії Миколи Петровича щодо змісту вимог кваліфікаційної характеристики професії дизайнера, методики та методології підготовки фахівців мистецтва дизайну і організації навчального процесу в цілому викликають по меншій мірі здивування?!! Інженер, здобувши ступінь доктора технічних наук, вважає, що став водночас і фахівцем у галузі промислового дизайну та претендує не консультувати дипломників-дизайнерів з питань інженерного проектування (це його професійний обов`язок в першу чергу як завідувача випускової кафедри), а викладати фахові навчальні дисципліни, зокрема, комплексне дизайнерське проектування, керівництво переддипломними практиками і дипломним проектуванням дизайнерів тощо? Більше того, Микола Петрович, користуючись повноваженнями завідувача кафедри, категорично заявляє, що все буде за його методикою, а не за нормативами державних стандартів дизайн-освіти, які вважає недосконалими. Тобто керувати дипломним проектуванням буде він – висококваліфікований інженер, науковець, доктор технічних наук, а професійні дизайнери будуть «у нього» консультувати дипломників-дизайнерів з питань фахового дизайнерського проектування.
А по великому рахунку сутність таких претензій проста і очевидна, так би мовити «лежить на поверхні», в певній мірі дивує, звичайно, але більше за все застерігає від непрофесійних і владних експериментів над студентами-дизайнерами. Подібні експерименти з підготовки так званих «дизайнерів широкого профілю» можуть тимчасово задовольнити чиїсь владні амбіції, але водночас назавжди покалічити професійну долю таких випускників-дизайнерів. Не зможуть такі «дизайнери-універсали» чи «гібридно-сурогатні дизайнери» повноцінно й професійно гідно конкурувати на ринку праці з класично підготовленими фахівцями дизайну середовища, промислового дизайну чи графічного дизайну. Адже висококваліфікований фахівець дизайну не може бути водночас трошки дизайнером, трошки інженером, трошки технологом, трошки економістом чи екологом, бо загалом це всього потроху, а в цілому – нічого конкретного. В результаті – універсальна професійна безпорадність, сумнівна «теоретична» дизайнерська творчість і виконавська майстерність, або взагалі «професійний» дилетантизм. На виробництві, звичайно, дехто мріє отримати в особі дизайнера – майстра-універсала на «всі руки» за одну посадову заробітну плату, не усвідомлюючи, що це буває лише в мріях, казках і легендах. У реальному житті, в мистецтві дизайну як і в медицині – висококваліфікований фахівець не може бути водночас доктором кардіології та доктором стоматології чи ортопедії тощо. Не говорячи вже про здатність професійних медичних працівників водночас ще й проектувати, виготовляти чи ремонтувати медичне обладнання, виконувати технологічні, інженерно-технічні, фінансово-економічні розрахунки. Кожен повинен займатись своєю професійною справою у творчій співпраці, взаєморозумінні та взаємоповазі з іншими фахівцями.